40 років важкої праці у світі, що змінюється, заплямованому чорнилом

Як я і заявляв, справжня місцева журналістика.

The Day by day American більше не існує. Закриття вугільних шахт підірвало економіку міста, а доходи та кількість читачів газети вичерпалися. Мережа, яка купила її після того, як я там працював, не побачила майбутнього і закрила столітню газету, додавши Вест-Франкфорт до "інформаційної пустелі", що поширюється по сільській місцевості та невеликих містечках Америки, тобто до районів, які більше не мають місцевого джерела новин.

Моя друга зупинка в журналістиці, Day by day Southtown у Чикаго, колись забіякувата газета, тепер являє собою оболонку, що належить Chicago Tribune, яка колись називала себе "The Світнайкраща газета”. За минуле десятиліття "The Trib" пройшла через банкрутство і була поглинена хижацьким гедж-фондом.

Ось такий стан газетної справи, яка зазнала нищівного удару через крах реклами та тиражів за останні 20 років. За даними Pew Analysis, недільний тираж місцевих газет впав з 28 мільйонів у 2015 році до 15 мільйонів у 2020 році. Forbes повідомив, що в 1990 році недільний тираж становив 63 мільйони. Доходи та штат працівників так само різко скоротилися.

Я знаю, дехто звинувачує "нікчемні ЗМІ" — я отримав такого листа вчора — але це був історичний і неминучий сплеск Інтернету, який майже миттєво призвів до зникнення прибуткових оголошень, поглинаючи звичайну рекламу та підписки. Сьогодні ми повинні робити більше з меншими витратами.

Місцева інформація важлива тому, що її репортери живуть у вашому місті, ходять до мерії за відповідями, копаються в судових документах, відвідують засідання шкільної ради та намагаються створити об'єктивне відчуття життя в міру того, як воно відбувається.

Минулого тижня Північно-Західний коледж оприлюднив звіт, у якому йдеться про те, що з 2005 року було закрито близько 2500 щоденних і щотижневих газет. Менше ніж 6500 вижили. Це означає, що у містах по всій країні дедалі менше людей стежать за їхніми державними службовцями або друкують випускні фотографії.

В іншому звіті стверджувалося, що великі щоденні видання, які здебільшого ще тримаються на плаву, втратили 80% своїх тиражів з 2000 року. Газети компенсують частину доходів грошима, що надходять з цифрового боку, хоча цей приріст не відновлює гроші за мертві дерева в тій мірі, в якій нам би хотілося.

Не так давно мій бос, Кевін Райлі, написав колонку, вихваляючи дива ePaper — продукту, який передплатники можуть отримати, не прогулюючись до кінця під’їзної дороги та не забруднивши руки чорнилом. Він говорив про неминучу смерть друкованої версії в цій індустрії, хоча й додав, що недільна версія має протриматися ще досить довго.

Це насправді складний і виснажливий процес. Друк і доставка фраз на папері – це виробничий процес дев'ятнадцятого століття в цифровому світі.

Однак є й ті, хто висловлює категоричний (стриманий) оптимізм. Наприклад, Дінк НеСміт-молодший, колишній співвласник Athens-based Neighborhood Newspapers, Inc., яка видає близько 25 невеликих газет.

Невдовзі після того, як він вийшов на пенсію минулого року, він почув, що Oglethorpe Echo, невелика щотижнева газета, де він живе, збирається закритися. Він зателефонував власнику, попросив його пожертвувати газету, яка ось-ось зникне, некомерційному фонду, який він придумав, і тепер нею керують спільно з журналістами-початківцями з Університету Джорджії. Це реальна лабораторія для студентів, і жителі округу Оглторп все ще можуть дізнаватися про місцеві події.

«Це совість і душа округу; вона просто не може зникнути», — заявив Несміт, який зараз продає рекламу, щоб утримати газету на плаву. «Я не буду жити в місті без газети».